gk logo

Будемо жити!

Одіозний харківський губернатор Добкін у розпал подій на Майдані позував перед телекамерами у формі «Беркута» і промовив фразу, яку охоче тиражували усі ЗМІ: «Руїнами Майдану буду задоволений». Це не випадковий набір слів. Це алюзія — художньо-стилістичний прийом, натяк на певний художній твір, історичну подію тощо з розрахунку на знання і проникливість читача або слухача.

Можливо, хтось здогадався, а молодь, мабуть, узагалі не зрозуміла, що Добкін переробив фразу командира ескадрильї Титаренка з прекрасного фільму «В бій ідуть одні старики». У ньому комеск мріяв про той час, коли радянські війська увійдуть у столицю Німеччини, і він власноруч напише на стіні: «Руїнами Рейхстагу (читай – фашизму) задоволений». Отже, у такий «закамуфльований» спосіб Добкін порівняв борців за права людини з фашистами.

Мені теж подобається цей фільм. А ще, як і кожен журналіст, дуже люблю не тільки алюзії, а й метафори. Тому хочу висловити свої суб'єктивні роздуми за їх допомогою.

Треба ж було покарати...

Якщо вже губернатор з Харкова використав цитату з кінофільму, то, мабуть, добре пам'ятає його сюжет. Наприклад, те, що російськомовний комеск Титаренко чітко позиціонував себе як українця і постійно це підкреслював.

Є у фільмі цікавий епізод. Якось головний герой полетів у розвідку на захопленому радянськими військами німецькому літаку. З'ясував, де розташовані ворожі танки, і попрямував до свого аеродрому. Аж тут побачив унизу, на рідній українській землі, німецького генерала, який йому «помахав ручкою». Комеск не стримався і випустив по фашистах чергу з кулемета. Коли командир полку почав його картати за те, що наражав себе на небезпеку, відповів: «Ну треба ж було їх покарати — надворі все-таки не сорок перший рік».

«Надворі не 1933 і не 1937 роки», – сказали українці на межі 2013-2014 років і вирішили покарати владу, яка про це забула.

До слова, про 33 рік. Є кілька пояснень причин Голодомору. Громадяни нашої країни переконані, що це був геноцид. Сталіністи виправдовують примусову колективізацію і продаж зерна за кордон у дні масових голодних смертей бажанням СРСР провести швидку індустріалізацію. А от один мудрий журналіст висловив з цього приводу власне припущення. Він вважає, що у такий спосіб Сталін випробовував терпіння народу. Мільйони українців пухли від голоду, спостерігали, як умирають їхні діти, і в середині 20-століття на території культурної європейської нації були випадки канібалізму.

«Коли навесні 1933 року люди рачки виповзли зі своїх хат і почали мовчки їсти траву, — зробив висновок журналіст, — Сталін зрозумів, що може робити з цим народом все, що завгодно».

Не дратуйте українського Тельця

Чи знаєте ви про те, що кожна країна має свій астрологічний знак? У Росії це Водолій. А от Україна – Телець (Бик). Характерна риса його представників – безмежна терплячість. Та якщо терпець уривається, тоді їх опановує величезна лють, і в такі миті вони здатні зруйнувати усе на своєму шляху. Чи не це ми спостерігаємо останніх три місяці?

Хтось із відомих називав російський бунт «бессмысленным и беспощадным». Україна вчергове довела, що вона – не Росія (хай гикнеться Леоніду Кучмі, який дав таку назву своїй книзі).

Події на Майдані не можна назвати неосмисленими – кожен учасник акцій протесту чітко знає, чому він туди прийшов і за що бореться, кожен розумно і логічно формулює свої думки та вимоги.

Український бунт намагається бути гуманним. Весь світ облетіли відеокадри, на яких майданівці захищали беркутівців і солдатів Внутрішніх військ від самосуду своїх же розлючених побратимів.

У ці дні деякі люди закликають до помсти. На щастя, більшість благає і вимагає цього не робити. «Залишімо помсту Богові», — вгамовував войовничо налаштованих косів'ян отець-декан УГКЦ Роман Іванюлик.

Мудреці давно дійшли важливого висновку: «Той, хто задумав помсту, має викопати дві могили – одну для ворога, а поряд з нею другу — для себе». Чудовою ілюстрацією цієї життєвої мудрості є фільм-притча «Палач», знятий за часів радянської перебудови. Перегляньте на дозвіллі – страшне і дуже повчальне кіно.

До речі, психологи виокремили з поміж інших тип рольової гри, яка часто трапляється у сім'ях і суспільстві. Вона має умовну назву «Кат і жертва». Її особливість у тому, що тиран і той, кого він мучить, постійно міняються місцями. Це жахливе замкнене коло, з якого дуже важко вирватись.

Україна прагне втілювати демократичні цінності, жити за законами справедливості, дотримуючись прав людини. Обмежувати конституційні права інакомислячих, саджати їх у тюрму, вішати на гілляках чи розстрілювати у підвалах без слідства і суду – це той самий сталінізм, тільки в іншій шапці. Це шлях у нікуди. Ми його вже проходили.

Будемо жити!

Але повернімося до метафор і легендарного кінофільму Леоніда Бикова.

Є у ньому ще один цікавий герой другого плану – льотчик Сергій. Пам'ятаєте цього «майбутнього соліста Великого, дуже великого театру», що так проникливо співав «Ніч яка місячна»? Символічно, що за сценарієм, він теж українець. Титаренко помітив, що його напарник почав уникати двобою з ворогом, тому запитав його, що відбувається. Той чесно зізнався – злякався. Пішов на лобове зіткнення, був переконаний, що ворог не витримає, відійде убік. Але цього не сталося, і він здрейфив. У душі запанував страх. Комеск спробував переконати друга у тому, що той сам творець своєї долі, і знайшов для цього дуже прості слова: «У житті кожної людини бувають хвилини, коли їй ніхто – ніхто! — не може допомогти. Людина народжується сама і помирає сама».

Ті, хто бачили цей кінофільм, пам'ятають, що Сергій зумів подолати свій страх і став героєм. Коли його винищувач підбили, він не вистрибнув з парашутом, а зі словами «Хлопці, будемо жити!!!» спрямував літак на ворожий залізничний вузол.

Шкода, що губернатор Добкін забув цей епізод. Інакше би зрозумів, що люди, які позбулися свого внутрішнього страху, перестають бути покірними вівцями. Вони стають Людьми. А найкращі з них — Героями.

Аліса Мудрицька

Четвер, 22 лютого, 2018

Будь-ласка, поділіться даною сторінкою через запропоновані мережі: