gk logo

До 25-річчя виходу УГКЦ з підпілля

«Після майже піввікового страждання під репресіями нелюдського тоталітарного режиму духовенство та вірні Церкви змогли вільно звертатися до Бога, пастирі і паства Української Греко-Католицької Церкви віддано йшли за Спасителем, були символом опору комуністичному терору та любові до Всевишнього й України. Церква стала опорою нації і гідно виконує цю місію сьогодні, у час доленосних випробувань для нашої країни».
Із вітання Президента України Петра Порошенка Патріарху Святославу.

Релігійна ситуація на Косівщині була такою, як по всій Галичині. Комуно-більшовицька влада вела системну боротьбу проти всіх релігій, намагаючись виховати нову спільноту радянських людей, звичайно, з «руським язиком» і московським центром, фактично, ми всі повинні були стати єдиноросами. Основним гальмом на цьому шляху були національні церкви, тому комуно-більшовицькі ідеологи спрямували свої зусилля на боротьбу з релігіями. Так, наприклад, був знесений польський костел в місті Косові, в селі Микитинцях районне керівництво із залученням експертних установ намагалося ухвалити рішення про знесення церковної споруди через її «аварійний» стан.

Після розпаду СРСР, завдячуючи позиції сільського голови Микитинців Дмитра Карп'яка і діям парафіянина Дмитра Томина, церкву віддали її історичному власнику – греко-католицькій конфесії. На сьогоднішній день, завдяки доброчинності братів Якібчуків, церква і церковне подвір'я мають одних із кращих вигляд в районі.

На жаль, подібні дії радянської влади були непоодинокими. Необхідно наголосити, що відродження УГКЦ на Косівщині та в місті Косові, зокрема, проходило не без ускладнень.

Дев'ятого грудня 1989 року в друкованих ЗМІ було опубліковано «Заяву ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР». Цей документ відмінив заборону на свободу совісті, тобто на право вірити в Бога, і тому УГКЦ одержала шанс на своє відродження.
А 28 грудня відбулися загальні збори релігійної громади Руської Православної Церкви Косова, яка знаходилася на вулиці Б.Хмельницького. На порядку денному було питання про самоліквідацію релігійної громади Руської Православної Церкви в Косові. На зборах вирішено прийняти греко-католицьке віросповідання і порушити питання про зняття з реєстрації релігійної громади Руської Православної Церкви як такої, що самоліквідувалася (оригінал протоколу зборів зберігає Ю.Лепкалюк).
У Косові проводилися дуже жваві дискусії на релігійну тематику, про роль церкви у розвитку держави, виховання молодого покоління, питання права власності на культові споруди тощо. У слуханнях взяли участь священики всіх конфесій, представники інтелігенції, громадські активісти, історики, керівники Косівського райкому компартії, уповноважений у справах релігій Івано-Франківського облвиконкому та багато інших осіб.

А тим часом, в грудні 1989 року, світлої пам'яті отець Іван Бурдяк систематично проводив богослужіння на холодному ганку москалівської церкви Василія Великого. Отець повернувся на свою малу батьківщину із російської глибинки, одержавши благословення Владики Івано-Франківської єпархії Софрона Мудрого, і став ревно служити відродженню УГКЦ на Косівщині та в місті Косові, зокрема.

У цей час, щоб перешкодити єднанню українського народу навколо розбудови своєї держави, українофобами було професійно зрежисоване міжконфесійне протистояння, яке в деяких населених пунктах перетворилося у відкриту ворожнечу.
У монастирській частині міста була діюча православна церква Івана Хрестителя, натомість на території москалівської частини міста знаходилася церква Василія Великого, яку органи радянської влади використовували в якості музею гуцульського образотворчого мистецтва та атеїзму. Фактично, церковна споруда знаходилась у комунальній власності. Врахувавши цю ситуацію, вірні УГКЦ розпочали активну боротьбу за історичне право на володіння цією церковною спорудою. Було створено групу активістів, до якої увійшли: Юрій Лепкалюк, Катерина Братівник, Юлія Матійчак, Мирослав Фокшей, Іван Кабин. Ці особи вели перемовини з очільниками районної влади, здійснювали неодноразові поїздки до обласного центру.

В середині грудня 1989 року пані Марта Тимчук, котра займала посаду голови Косівського райвиконкому, віддала ключі від церкви Василія Великого Юрію Лепкалюку в присутності членів групи і багатьох парафіян, за це потрібно віддати їй належне.
Завдяки цьому вчинкові в місті Косові мирно відродилася УГКЦ, є мир і повага між священиками різних конфесій та жителями міста. До складу церковної двадцятки увійшли: Юрій Лепкалюк, Катерина Братівник, Андрій Тершак, Василь Марків, Йосип Лелет, Петро Павлюк, Любомир Тарновецький, Мирослав Фокшей, Михайло Лазарович, Іван Кабин, Олег Ганцяк, Василь Якібчук, – які були членами Руху. Саме вони відіграли велику роль у відродженні греко-католицької церкви.

Юрій Лепкалюк, маючи знач­ний досвід роботи з урядовими документами, протягом короткого часу оформив юридичне право греко-католицької конфесії. Приміщення церкви і церковне подвір'я нагадували суцільний мурашник. За лічені дні церкву прибрали від музейних експонатів, навели чистоту. Завдячуючи викладачеві Косівського технікуму прикладного мистецтва Олексію Соломченку, котрий брав участь в оформленні музею, був збережений іконостас, який прикрили драпіровочними полотнами. Одночасно було прибране і упорядковане церковне подвір'я, і весело зазвучали церковні дзвони, оповістивши жителям Косова про те, що церква Василія Великого відродилася і закликає нарід до спільної молитви за високу духовність та розбудову власної держави. Після тритижневої наполегливої фізичної людської праці о. Іван Бурдяк проводив різдвяні богослужіння 1990 року в упорядкованій церкві, а парафіяни звеселяли її веселими колядками. В подальшому реставраційні та реконструкційні роботи не припиняли. Великодні святкування навесні 1990 року провели за нашими народними звичаями та церковними канонами.

В той же час о. Іван Бурдяк своїми блискучими проповідями, публікаціями в пресі, ораторськими здібностями, шляхетною зовнішністю і поведінкою набув великої шани серед жителів міста. Проводив значну роботу з духовного виховання студентів, школярів та малят. Чисельність парафіян зростала кожного дня, до Бога наверталися люди, котрі в недалекому минулому проповідували атеїзм. Під час богослужіння церква Василія Великого завжди була переповнена, а в дні Водохреща і Великодніх свят в церкві поміщалося менше третини охочих.

УГКЦ відродилася і почала жити повноцінним життям. У святковій обстановці хрестили дітей, проводили вінчання, парафіяни сповідалися, відмолюючи гріхи, і, звичайно, відспівували тих, хто покидав земне життя. Церква Василія Великого для о. Івана Бурдяка була його дитям. За час його опіки вона була приведена в належний вигляд, як ззовні, так і всередині. Група художників-реставраторів повністю відновила іконостас та всі картини на церковних стінах. Церква засяяла своєю первозданною красою і стала однією із кращих на Прикарпатті. Нею милувалися парафіяни, а також туристи з різних куточків України та з-за кордону. На превеликий жаль, Косівський декан, Митрофорний протопресвітер о. Іван Бурдяк 3 квітня 2001 року, на 47-му році життя, відійшов у вічність. Його наступником став не менш талановитий душпастир отець Роман Іванюлик, котрий з подвоєною енергією продовжив все, започатковане своїм попередником.

Але на його долю випало інше випробування. Влітку 2009 року, одного спекотного дня, при проведенні реставраційних робіт спалахнула пожежа, яка за лічені хвилини, на очах багатьох парафіян, спопелила споруду.

Отець Роман Іванюлик не опустив рук, своєю енергією та ініціативою зумів надихнути парафіян, знайшлися і доброчинці, були акумульовані кошти – і через неповних два роки церква Василія Великого була збудована заново, в тому ж стилі.
Крім того, за каденції отця Романа була побудована резиденція, на церковному подвір'ї збудовано дзвіницю, ведеться будівництво приміщення для духовного виховання малечі.

Успішно триває будівництво Божого храму в місті Косові по вулиці Незалежності. Необхідно наголосити, що його здійснюють працею і коштами парафіян, без державного фінансування.

Хочемо згадати патріотів, які в ті тривожні роки присвятили себе цій боротьбі і залишилися вірними Греко-Католицькій Церкві. Відійшли у вічність світлої пам'яті А. Тершак, Й.Лелет, Ю.Тим'як, М.Фокшей, М.Ла­зарович, І.Кабин. Нехай земля їм буде пухом! Царство їм небесне!

А шановним добродіям В.Тутурушу, В.Марківу, С.Онись­ків, Л.Тарновецькому, К.Братівник, Ю.Ма­тій­чак хочемо побажати здоров'я, Божого благословення і многая літ!

Р.S. Страшна війна на сході України принесла нашому народові незліченні рани, невиправдані нічим людські втрати. На розв'язаній Росією війні загинуло багато патріотів, особливо молодих юнаків. Більшість стали інвалідами, втратили здоров'я. Нам відомо, що священики Російської православної церкви благословляють російських солдатів на цю «бійню». Хотілось би запитати деяких косів'ян, які відвідують так звану православну церкву Московського патріархату у Косові (до речі, не зареєстровану!!!), скільки потрібно ще смертей і до яких пір буде тривати війна, яку благословляє Московський патріархат?!

Василь БРАТІВНИК, почесний голова Косівського осередку Руху.
Ю. ЛЕПКАЛЮК, член Руху з 1989 року, голова районного відділення ВОВ.

Субота, 19 серпня, 2017

Будь-ласка, поділіться даною сторінкою через запропоновані мережі: