gk logo

У Косові гідно відзначили ювілей Митрополита

2015 рік проходив під знаком Митрополита Андрея Шептицького. Видатному синові України 29 липня цього року виповнилося символічних 150 років.


Це знакова постать в історії нашої держави. Такі люди, як він, є безцінним скарбом народу – його національною елітою. Вони мають набагато більшу вартість, ніж невичерпні корисні копалини, територіальне безмежжя, великий золотий запас і навіть грізна ядерна зброя. Чому? Тому що саме національна еліта становить основу держави, визначає її фундаментальні засади, будує і зміцнює державні стіни, не дає народові розсипатись на окремі цеглинки під час воєнних та економічних землетрусів.
Андрей Шептицький є легендарним представником національної і духовної еліти, одним із символічних стовпів української нації.
Він увійшов в історію як видатний церковний і громадський діяч, меценат. В одній із чисельних статей про нього читаємо: «Як Глава УГКЦ своєю наполегливою діяльністю Митрополит Андрей Шептицький домагався, щоб український національний рух дотримувався засад християнського патріотизму, а Церква відігравала роль духовного і морального авторитету для народу. Метою життя Митрополита була єдність Української Церкви та побудова Української держави, наділеної християнською душею».
Шанобливу пам'ять про Андрея Шептицького трепетно зберігає простий народ. Це є переконливим свідченням того, що посіяні Митрополитом зерна міцної християнської віри, діяльного патріотизму, високих моральних чеснот впали на добре зорану ним духовну ниву.
Гідно відзначити 150-літній ювілей такої унікальної особистості стало справою честі для вірних Української Греко-Католицької Церкви. Єдиного трафарету для урочистостей не створювали. Кожна парафія вшановувала пам'ять Митрополита по-різному. Косівський деканат УГКЦ, очолюваний отцем Романом Іванюликом, вирішив присвятити цій даті урочисту академію. Планку дійства відразу ж підняли дуже високо. Були переконані – Митрополит на це заслуговує.
Режисером свята була Надія Кошак. Сценарій творили спільно з отцем Романом, усіма безпосередніми учасниками сценічного дійства і, звичайно, — з Божою допомогою. Втілення величного задуму довірили молоді – студентам косівських інституту та училища прикладного і декоративного мистецтва Львівської Національної академії мистецтв. Усі новоявлені «актори» є парафіянами церкви святого Василія Великого, охоче беруть участь у духовних, культурних і доброчинних заходах, які ініціює і проводить греко-католицька громада Косова. Щиро перейнялися підготовкою урочистої академії дирекція і більша частина викладачів інституту й училища, вони сприяли студентам у цій важливій справі.
Репетиції тривали три місяці і проходили у церкві Святого Василія, що на Москалівці. Починали і закінчували їх молитвою. Можна лише уявити відчуття хлопців і дівчат, які виконували свої ролі перед іконами з ликами святих, у божественній аурі величної сакральної споруди.
Кілька останніх і генеральна репетиції відбувалися у районному Будинку культури. Його директор і всі працівники приязно відчинили перед молодими аматорами двері храму культури, створили для них режим максимального сприяння.
Отець-декан Роман Іванюлик, розповідаючи нашому часопису про підготовку до урочистої академії, часто повторював: «Усі ми постійно відчували Божу опіку, дух Митрополита і його молитовну поміч». А як інакше пояснити той факт, що у період економічної скрути, захмарного подорожчання товарів і послуг, масштабне урочисте дійство вдалося підготувати за мінімальні кошти і з максимальною підтримкою?
«Наш єпископ рекомендував усім священикам віддавати левову частину грошей, які отримує церква як прибуток, на молодь, на її духовне виховання, -- розповів отець Роман. – Я радий з того, що сестринство і братство нашої парафії поставилися до цього з розумінням, ніхто не заперечував, усі приклалися до підготовки свята. До кого би ми не зверталися у цей непростий час, усі йшли нам назустріч і допомагали – фінансово або працею своїх рук, безкоштовно або за мінімальну ціну. Усе робилося щиро, від серця, з великим душевним піднесенням. Ми ділилися з людьми своїми задумами – і наші добровільні помічники відразу ж бралися їх виконувати. Не можу назвати усіх, хто допомагав, бо таких було багато, боюся когось забути і цим образити. З різних важких ситуацій ми знаходили вихід у чудесний спосіб. Навіть те, що дату урочистої академії кілька разів переносили, насправді вийшло на ліпше, бо свято відбулося 3 грудня, у переддень великого церковного свята Введення у храм Пресвятої Богородиці. Так ми і Богородичну опіку відчули. В цьому теж бачимо певний знак Божий, значить, Він цього хотів», -- переконаний отець Роман.
Нарешті настав день, до якого готувалися цілих три місяці, з величезною душевною віддачею і відповідальністю. У районному Будинку культури – аншлаг. Немає жодного вільного місця – ні в залі, ні на балконі. У фойє виставлені портрети Митрополита Шептицького, горить свічник на вишитому рушникові.
Із заквітчаним короваєм, сердечними вітальними словами зустрічають юні актори дорогого гостя – Владику Василя Івасюка – правлячого архієрея Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ. Його супроводжують голова молодіжної комісії єпархії брат Августин, економ єпархії отець Віктор Прийдун і прес-секретар єпархії отець Василь Перцович. Назустріч приїжджому високому духовенству вийшли отець-декан Роман Іванюлик, священики Косівського деканату УГКЦ, а також отець-декан УПЦ КП Іван Близнюк.
Владика сердечно поблагословив молодих артистів. В супроводі дівчат-«ангелів» священнослужителі прямують до залу, де їх стоячи зустрічають глядачі.
Отець-декан Роман Іванюлик нагадав пристунім, яка поважна причина – 150-літній ювілей Митрополита -- зібрала усіх у цьому залі, і запросив на сцену Владику Василя. Високий гість розповів про найважливіші етапи життя, а також масштабну церковну, громадську, просвітницьку і доброчинну діяльність Андрея Шептицького, відзначив його велику турботу про виховання української молоді на засадах християнської моралі, любові до Бога, родини та Батьківщини.
Виступ закінчився. Почалося театралізоване свято.
Такого величного дійства у виконанні молодих людей, які не займаються постійно аматорською і сценічною діяльністю, районний Будинок культури, мабуть, ще не бачив. Репетиції у церкві, духовні настанови отця Романа, прекрасний сценарій Надії Кошак зробили неймовірне. Занурення акторів у ролі було абсолютним. Вони перевершили самі себе. Звичайно, їм бракувало акторської техніки. Але духовне перевтілення було таким глибоким, що якби у залі сидів славетний К.Станіславський, він, без сумніву, вигукнув своє знамените: «Вірю!».
Юнаки і дівчата відтворили на сцені доленосні моменти життя і діяльності Митрополита, які відбувалися на тлі трагічної долі українського народу і нашої держави у важкі історичні часи першої половини ХХ-го сторіччя. Актори, які виконували ролі Андрея і його матері – графині Софії, показали глядачам міцну, люблячу, духовно багату і шляхетну родину Шептицьких. Сценарій допомагав зрозуміти причини, які спонукали успішного юнака із заможного аристократичного роду відмовитися від принад світського життя і присвятити себе Богові та служінню Українській Греко-Католицькій Церкві.
Зворушливою і піднесеною була кожна мізансцена цього неповторного дійства. «Ангели» з білосніжними крилами нечутно йшли за спиною і простягали долоні над головою маленького Романа (таке ім'я дали майбутньому Митрополитові при хрещенні), потім – за молодим ченцем Андреєм, пізніше – за Митрополитом. Актори із запаленими свічками у руках здійснювали урочисті проходи через зал, виконували цікаві за композицією ритуальні дії безпосередньо на сцені. За кулісами лунав одухотворений голос поета Ігоря Маковійчука, який читав «закадровий» текст. Линув у зал божественний, інакше не скажеш, молитовний український спів з кращих вітчизняних фонотек. Усе це створювало атмосферу великого душевного піднесення.
Чарівної неповторності дійству надав квартет бандуристок під керівництвом Світлани Лазован. Коли дівчата заграли на своїх українських арфах акафіст (це єдина молитва, яку виконують тільки стоячи), зал встав і затамував подих. Такі пісенні молитви під супровід прекрасної гри на бандурах не часто почуєш.
Усім запам'ятався ще один символічний момент. На сцені, під портретом Андрея Шептицького, упродовж усього дійства стояв оригінально зроблений металевий хрест. Його придумала студентка відділу металу Косівського інституту, а виготовив майстер Іван Балагурак. За сценарієм, молоді актори встановили всередині хреста багато свічок, світло у залі пригасили, і хрест засвітився якимось майже божественним світлом.
Після завершення урочистої академії зворушений Владика Василь знову піднявся на сцену, щоб сердечно подякувати ініціаторам, організаторам і учасникам духовно-культурного дійства, яке вразило до глибини душі кожного, хто його бачив.
Хочеться вірити, що дух Митрополита Андрея теж розчулився, бо пожинав того дня урожай зернин, які сіяв на цій благословенній Богом землі, пишучи мудрі пастирські і батьківські послання до любих гуцулів.
Приємно схвильовані глядачі, обмінюючись враженнями, попрямували до своїх домівок. Юних акторів-студентів Косівська парафія УГКЦ запросила на святочну безкоштовну трапезу.
А в отця-декана Романа Іванюлика душа раділа так, як тільки може тішитися людина після успішного завершення великої праці, зробленої із великим бажанням, на совість. Він приймав подяки від високого духовенства з єпархії, від своїх парафіян з Косова, від усіх, хто мав щастя побачити цей чудовий захід. І всі запитували: «Що буде далі? Невже таке прекрасне, великої виховної ваги дійство матиме одноразовий характер? Невже його більше ніхто не побачить?».
З'ясувалося, що Косівський деканат УГКЦ планує ще раз відтворити урочисту академію для своїх парафіян в один з найближчих вихідних днів, бо не всі змогли її побачити серед робочого тижня. «А якщо це буде Богом допущено, Богом благословенно і Богові потрібно, то знайдеться меценат, який простелить нам дорогу до Києва, щоб косівська молодь показала це дійство у патріаршій резиденції УГКЦ. А молодь до цього готова», -- смиренно каже отець Роман і продовжує: «Я дякую Богові і всім, хто був причетний до створення і проведення цього свята, особливо нашій молоді. Те, як воно творилося, – щиро, жертовно, успішно, спільними зусиллями багатьох людей, – показує наше ставлення до Бога і віри. Мусимо так само віддатися побудові нашої держави. Мусимо єднатися і зрозуміти, що ми не встанемо з колін рабства і гріха, поки не впадемо перед Богом на коліна. Бог потребує нашої єдності, віри, молитви. Кожен мусить робити свою працю на своєму місці – чесно і гідно. Це запорука того, що Україна вистоїть перед лютим ворогом, який хоче поставити нас на коліна. Це запорука того, що Україна є і буде».
Розповідь про урочисту академію, присвячену Андрею Шептицькому, хочу завершити словами, промовленими Митрополитом давно і досі актуальними: ««Усі, хто почуваються українцями і хотять працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного... нашого економічного, просвітного і культурного життя. Тоді... на підвалинах солідарності і усильної праці всіх українців повстане соборна Україна не тільки як велике слово і ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а муравельною працею, залізними зусиллями і трудами других».

Аліса МУДРИЦЬКА.
Фото автора.

Неділя, 23 квітня, 2017

Будь-ласка, поділіться даною сторінкою через запропоновані мережі: