gk logo

Творчий дует батька і сина

Косівське видавництво «Писаний камінь» подарувало життя унікальному виданню, авторами якого стали батько і син, знані на Косівщині і за її межами, талановиті віртуози рими і різця Богдан Ілліч Радиш-Маринюк і Мирослав Богданович Радиш.


Хай пробачать мені автори, але назва збірки -- «Кожнеє око не бачить себе» -- не сподобалась. Якась вона занадто вузька, як грядка під вікнами. А книга схожа на закосичене різнотрав'ям поле, що пірнає у небо за горизонтом.
Перш ніж писати цей матеріал, я вирішила «поворожити». Це давня забавка, відома багатьом. Ставиш якесь запитання, відкриваєш на випадковій сторінці будь-яку розумну книгу – віршів, афоризмів, можна взяти Біблію, – і читаєш першу фразу, яка впала тобі в очі. Іноді у такий спосіб вдається впорядкувати власні думки, знайти пораду для заспокоєння чи, навпаки, — спонуку до дії, або просто розважитися.
Я запитала: «Про що ця книга?». У це важко повірити, але вона мені відповіла таким віршем:
О, слово мудрості, –
коротке ти й просте.
«Мовчання – золото», –
сказав хтось, а проте,
Мовчання – то порою
навіть відповідь.
Та й відповідь, якщо пішло на те.
Слів мудрості у поетичній збірочці назбиралось багато – 433 чотирирядкових вірші. Вони справді короткі і прості. Богдан Ілліч називає їх рубаї. «Рубаї – це особлива поетична форма, що виникла й була дуже популярна серед тюркських народів та в Ірані, – читаємо у передмові, яку ще 2005 року написав для іншої збірочки поета світлої пам'яті Ігор Аполлонович Пелипейко. – Автор рубаї зобов'язаний наповнювати вишукану поетичну форму глибоким змістом і філософськими роздумами... Тож не дивно, що це улюблена форма поетів з великим життєвим і творчим досвідом. Рубаї – поезія сивочолих, адресована юним».
Усе правда – і про вишукану форму, і про філософські роздуми, і про сиве чоло, і про великий життєвий досвід. Як і кожна літня людина, що носить на своїх плечах важкий міх пережитого, Богдан Ілліч прагне – ні, не перекласти свої бесаги на наші плечі. Поет хоче допомогти читачам навчитися відрізняти непотрібне і суєтне від справді важливого, встановлює на сторінках книги моральні та етичні маячки. У своїх рубаї він засуджує лінощі, пліткарство, байдужість, марнославство, здирництво, зрадництво, політичне лукавство. Спонукає читача до праці, самовдосконалення, творення добра, мовлення правди, пошуків істини тощо. У чотирьох коротких рядках йому вдається вмістити глибокий зміст.
Як то так сталося?.. Як і коли,
Що нами, волами, правлять осли?
Та здогадатись, в чім справа,
не трудно:
Воли у день виборів ослами були.
***
Міцна держава, як міцний той віз,
В котрого добрих четверо коліс,
Де ситі коні і розумний фірман,
Котрий не пустить воза під укіс.
Його рубаї – то ненав'язлива батьківська настанова на різні випадки життя.
Запам'ятай таку науку ти:
Найважче йти, коли нема мети.
Найважча боротьба –
з самим собою, --
Найважче в ній себе перемогти.
Якщо не допоможе слушною порадою, то спробує розсмішити:
Три чоловіки, зовсім не байдужі,
Несли жінкам в дарунок
по три ружі,
Та по дорозі стрінула їх кнайпа –
І повела заночувати у калюжі.
«Ворожити» на цій книжечці можна безкінечно. Читачу, ти ще не забув оте рубаї, на якому вона переді мною розкрилася? То повернімося до нього. Про слово мудрості я вже згадала. Поведемо мову про мовчання:
Мовчання – то порою
навіть відповідь.
Та й відповідь, якщо пішло на те.
Мені здається, це про сина Богдана Ілліча – Мирослава. В книзі вміщено фотографії його чудових різьблених творів: тарелів, свічників, хрестів. Цікава деталь. Якщо батько вподобав чотирирядковий прямокутник рубаї, то син надає перевагу містичній формі круга, у якому немає початку і кінця. Бачимо його на свічниках і хрестах. Навіть дерев'яні баклаги схожі на пузаті сонечка після ситного обіду.
А різьблені тарелі майстра – то не тільки витончене мистецтво, то ще й особлива мова символів, зашифроване послання, зміст і адресат якого відомі лише автору. Подумалося, можливо, творчість Мирослава Радиша – то поезія без слів? Адже вдавалось легендарній Ганні Василащук «ткати» вірші Шевченка на своїх рушниках. А може, його різьба – то галактика на ім'я «Мирослав Радиш» у безмежному Всесвіті творчості, де кожен таріль – диск невідомої планети: таємничої, безмовної, незбагненної, яку хочеться розглядати, вивчати і відкривати для себе.
Так це чи ні, – неважливо. Вражає інше – потужний творчий тандем двох надзвичайно обдарованих людей з одного роду-коріння – таких схожих, різних і дуже талановитих.
Колись мені шептали явори,
Тоді, ще в юності, весняної пори:
«Тебе створив Господь,
юначе любий,
А далі ти вже сам себе твори!».
Радиші – батько і син – усе своє свідоме життя творять: себе, свій дивовижний світ поезії і різьби, розумного слова і багатозначного мовчання. І хай так буде ще дуже і дуже довго... Богдан Ілліч Радиш-Маринюк теж на це сподівається:
Онуку онука мого! Знаю я
Про те, що продовжиш
моє ти ім'я.
Міняються тільки води у ріках,
Але незмінна їх течія.
Аліса МУДРИЦЬКА.

Субота, 25 листопада, 2017

Будь-ласка, поділіться даною сторінкою через запропоновані мережі: