gk logo

Альбій, повертайся!

Довідка: Альбій Леонідович ШУДРЯ.
Народився 4 травня 1965 року у м.Косові. Після закінчення середньої школи рік працював на турбазі «Карпатські зорі» — «водив табуни туристів», грав у неформальній, як тепер сказали б, міській рок-групі.

В 1987 році закінчив факультет журналістики Львівського військово-політичного училища, який готував журналістів з погонами для Збройних сил СРСР. Перше місце служби – Тихоокеанський флот, місто Совєтская гавань, Сахалінська флотилія. Служив там п'ять років. Після появи на карті світу держави Україна написав рапорт і перевівся до Військово-Морських Сил України, у місто Севастополь. Працював у прес-центрі ВМФ України. Пізніше перейшов на роботу у газету «Флот України», в якій працює і досі, в даний час обіймає посаду заступника редактора. Носить звання капітана 1 рангу.

Брав участь у кільком миротворчих акціях. У 2001 році поїхав у Косово (колишня Югославія), представляв Україну в коаліційному прес-центрі НАТО. Прослужив там рік. Повернувся на батьківщину і через рік поїхав у Грузію, де був прес-офіцером військового контингенту місії військових спостерігачів ООН. Брав участь і висвітлював у засобах масової інформації навчання «Північне сяйво», які проводилися під егідою НАТО в Шотландії. В них брали участь українські морські піхотинці.

Незвичне для українського вуха ім'я Альбій подарував синові батько. Леонід Шудря був освіченою і надзвичайно начитаною людиною, захоплювався античною літературою і назвав новонародженого ім'ям, яке мав поет Древнього Риму Альбій Тібул.

Альбій Шудря давно живе у сонячному і політично нестабільному Криму, у місті Севастополі. У Косові буває нечасто, але таки буває. Тут він виріс, має багато друзів і безліч приємних спогадів, які нагадують про дитинство і юність. Цього разу Альбій приїхав не просто у гості, а щоб презентувати землякам свою книгу «Албі Бек», яка вийшла торік і була надрукована у Дніпропетровську за сприяння колишнього однокурсника Олександра Кутченка, з яким Альбій гриз граніт військової журналістики у Львівському училищі. Свій перший літературний твір автор назвав досить оригінально – «Албі Бек». Така асоціація зі своїм іменем у нього виникла під час миротворчої місії у Косово. Тоді він жив у штабі НАТО в одній кімнаті з британським підполковником. Альбій мав от-от повернутися в україну, готував усі необхідні документи, як завжди, виникали якісь складнощі, він то їхав зі штабу, то повертався назад. Щоразу сусід-британець зустрічав його словами: «О! Албі бек.» (о. Альбій повернувся). Тоді й пригадалася знаменита фраза Термінатора «I'll be back» (я повернуся). Автор книги вважає, що символічний зміст цієї фрази закодований у його долі.

Альбій Шудря — газетяр з багаторічним досвідом, цікава людина. Він був в епіцентрі багатьох важливих подій. Наш часопис не міг оминути його своєю увагою і попросив дати відповідь на кілька запитань.

— Жителям міста Косова випала честь першими побачити вашу книгу?

— Ні. Вона вже була презентована в Севастополі, Сімферополі, в Києві (в Державному агентстві Укрінформ), у Львові. Але я не міг оминути Косова, бо тут народився і ріс, тут набирався вражень, тут виник мій потяг до музики. Я визначив її жанр як іронічний «журналістський роман». Розповів про те, що мені довелося побачити і пережити за роки служби на флоті і роботи в засобах масової інформації. Моя книга – це спроба провести читача власним життєвим шляхом, нахабно підштовхуючи його до думки, що цей шлях є цікавим, унікальним і в чомусь може стати повчальним.

— Як сприйняли появу вашої книги у Криму?

— Для Севастополя це був шок – вийшов україномовний роман! Ви ж знаєте, які там думки і настрої панують. А ще дратувало опонентів те, що в книзі йдеться про сучасні події, зокрема про те, що відбувається у Криму, в Косово, Грузії. Це якраз ті теми, які російські ЗМІ подають упереджено, а населення Криму віддає перевагу саме російським ЗМІ. На Інтернет-форумах були відгуки: «Він не наш, треба його на дошку ганьби повісити». Для мене це не трагедія. Якщо книгу не помічають, значить, вона нікому не потрібна. Якщо ж навколо неї виникла дискусія, це зацікавить читачів, і вони захочуть її прочитати. А ще я знаю п'ять жителів Севастополя, які за свого життя не прочитали жодної української книги. А мою прочитали. Думаю, вже заради цього варто було її написати.

— Про що книга?

— Про те, що бачив, пережив, пропустив крізь себе, про те, що запам'яталося і вразило. Декілька розділів присвятив Косову. Хотів описати рідне місто під молодіжним, неформальним кутом. Тоді в Косові «гриміли» «Гуцули» (відома рок-група. – Ред.), під впливом яких багато молодих людей брали в руки гітари і викрешували з них якісь звуки. Все це народжувало нову Україну, бо в тих піснях були українські слова, модерновий звук, потужна енергетика, які вели молодь уперед. Моя книга – художній, а не документальний твір. Багато розділів розповідають про мої враження і цікаві знайомства, набуті під час перебування у «гарячих точках». Такі нюанси, штрихи, я сподіваюся, допоможуть ліпше зрозуміти, що там відбувається насправді.

Я був у Шотландії, брав участь у навчаннях, які проводилися під прапором НАТО. Українська морська піхота діяла пліч о пліч з французьким легіоном. Я бачив прекрасні шотландські краєвиди. Були висадки з моря, з вертольотів... До чого я все це веду? Зараз якесь дивне життя. Ми заздрісно дивимося на «майбахи» і «мерседеси». Я ж вважаю, щастя не в цьому. Ні за які гроші не можна купити собі такий «тур» у житті, в якому я побував. Мені пощастило отримати неповторні враження, тому своє життя не поміняв би на інше.

— Ви намагалися з'ясувати, що таке НАТО і «з чим його їдять». З'ясували?

— Зараз багато говорять про те, що наші державні очільники підписали листа про приєднання України до Плану дій щодо набуття членства в НАТО. І всі заметушилися — ну, це вже ми вступаємо в НАТО. Уявіть собі, що ви хочете продіагностувати свій автомобіль, щоб з'ясувати, на якому обладнанні його ліпше ремонтувати: японському чи німецькому. Оцей План дій, на мою думку, — це своєрідне «обладнання», за допомогою якого можна підняти країну до вищих стандартів. Доцільно робити це на найкращому устаткуванні, яке вже давно випробуване і добре себе зарекомендувало. Звичайно, НАТО – не ідеальна структура. Таких просто не існує. Але. Ми можемо не любити митника, ДАІшника чи стоматолога, та якщо хочемо зробити своє життя комфортним, без них не обійдемося. Тому мені здається, що НАТО – це саме та структура, яка нам допоможе зробити життя більш комфортним.

— Ви висловлюєте думку військових?

— Свою особисту.

— А як сприймають намір політиків вступити в НАТО у військових колах України?

— Військові звикли виконувати накази. Якщо сказали А, треба казати і Б — далі має бути за алфавітом. Їм говорили про те, що треба дотримуватися відповідних стандартів, вивчати іноземну мову. Вони їздили на навчання, набули чималого досвіду, який можуть застосувати на своїй Батьківщині. Але через те, що наші політики спрямовують політичний вектор України у різні боки, крокують то вліво, то вправо, в результаті країна тупцює на місці. Ми вже тисячі років отак тупцюємо. Давайте нарешті підемо. Давайте подивимося, як живе Європа. Тобто військові звикли до порядку.

— Ви журналіст, хоч і військовий. Мали змогу піти з армії, однак вирішили пов'язати з нею своє житті. Чому?

— Ви досвідчений журналіст, співпрацюєте з П'ятим телеканалом, Бі-Бі-Сі. Чому не повернулися в цивільне життя, чому й досі у військовій формі?

— Так склалося. Я був одним з найпереконаніших пацифістів у нашому училищі. Всі казали: «Ну, цей точно звільниться». Але вийшло так, що всі мої однокурсники пішли в бізнес, а я і досі служу.

— В «гарячих точках» лячно чи азартно? Що переважає: адреналін чи страх?

— Звичайно, страшно. Коли ти йдеш кудись і усвідомлюєш — там може сидіти снайпер. Ти не знаєш, який у нього сьогодні настрій, натисне він на гачок чи ні. На твоєму шляху трапляються мінні поля. Їх розміновують, але коли йде дощ, міни вимиває, вони перекочуються. Я бачив, як шматувало ноги деяким бідолашним. Весь час поряд з тобою цей пістолет «макаров». Звичайно, спочатку холодок був. Але поступово і до цього звикаєш, знаєш, що є відповідні заходи безпеки, намагаєшся їх дотримуватися. А взагалі, саме там, у «гарячих точках» я зрозумів, що найголовніша зброя для миротворців – вміння спілкуватися з людьми. Якось у Грузії ми здійснювали патрулювання. Слід зазначити, що ООНівські спостерігачі, згідно з мандатом, не мають зброї. Ми просто спостерігали, щоб грузини і абхазці не вводили додаткові сили у відповідну зону, бо можуть розпочатися провокації — у когось нерви не витримають, і конфлікт знову спалахне. Ми знали про випадки, коли грабували людей, брали в заручники, вимагали мільйон доларів викупу, утримали тижнями в горах. І от якось до нас підійшла група людей. Хтозна, з якими намірами. Могло трапитися різне. Тоді я і зрозумів: головне — бути доброзичливим, торкнутися теми приємної і важливої для свого опонента. А з кавказцями треба говорити про батьків, про гостинність, про традиції — і відчуваєш, що крига в їхніх серцях розтанула. Закінчився цей випадок так: ми разом випили чачі, сказали кілька тостів і розійшлися, як у морі кораблі.

Коли повертаєшся з таких гарячих точок додому, деякий час залишаються якісь неприємні звички. Наприклад, їдеш кудись, виходиш на узбіччя, ступаєш на траву і мимоволі починаєш шукати у ній... міни. Хоча ти вже давно в Україні і приїхав на природу шашлики смажити. Але з часом і це минає.

— Ви корінний косів'янин, буває тут рідко. Коли приїжджаєте сюди, дивитеся на місто свіжим поглядом. Що вам тут подобається, а що ні?

— Косів стає схожим на акуратне містечко європейського зразка. Місто затишне, має свій характер, тут є своя аура. Цим воно дуже вигідно відрізняється від інших. Не подобається неєвропейське ставлення до навколишнього середовища. Люди вирубають ліси, сміття розкидане скрізь. Якщо хочемо бути європейцями, треба бути ними до кінця.

— Де можна придбати вашу книгу?

— У центрі міста – в книжковому магазині. Я також подарував свою книгу районній бібліотеці і двом Косівським школам.

— Дякую вам за цікаву розмові і бажаю, щоб ця книга була не останньою.

Розмову вела Аліса МУДРИЦЬКА.

Вівторок, 21 листопада, 2017

Будь-ласка, поділіться даною сторінкою через запропоновані мережі: