gk logo

Герой Майдану розповів про ситуацію в АТО

Василь Вепрук (46 років) народився і жив у селі Яворів. Згодом він одружився і оселився на Верховинщині, працюючи лісорубом. 21 грудня Василь «Білогруд» поїхав на Майдан до Києва і згодом очолив «Гуцульську сотню ім. Олекси Довбуша». Під час лютневого штурму на вулиці Грушевського «Білогруд» був двічі поранений на барикадах — під ногами вибухнула світло-шумова граната, а в чоло потрапила куля.

Вже два місяці Василь служить розвідником у добровольчому батальйоні «Айдар» в місті Щастя Луганської області. Нещодавно, він отримав відпустку на кілька днів і завітав у редакцію газети «Гуцульський край», щоб розповісти про реальну ситуацію в зоні АТО. Також, косівчани можуть переглянути моє відеоінтерв'ю з «Білогрудом» на сайті «ютуб», яке вже набрало більше 3000 переглядів.

Про батальйон «Айдар»

– Наш батальйон «Айдар» дуже розкинутий по території проведення АТО. Військова частина – 06-24. Там є ще четверо хлопців з Верховинщини та 10 з Чернівців. Я добре знав покійного Героя Василя Андріюка «Німця» – хороший був боєць.
Служу в розвідувально-диверсійній групі батальйону «Айдар» і добре знаю про ситуацію на Сході – там велика біда. Воювати є чим: «Мухи», «Джмелі», гранатомети, кулемети, автомати, бо ще в липні і такої зброї майже не було. Але все це немає змісту, бо установки залпового вогню «Град» накривають територію в радіусі 10-15 км. Але «Гради» – це ще не так страшно, бо коли запускають «Смерч», то навіть каміння горить – я бачив все це на власні очі. Якби було нормальне фінансування і важке озброєння в українських підрозділах, то цю війну ми би давно виграли. В самому батальйоні «Айдар» загинуло дуже багато наших побратимів саме через залпові і мінометні обстріли – було 1600 бійців, а тепер залишилось лише 800.

Наш штаб розташований в селі Половинкине Старобільського району Луганської області, звідти до міста Щастя – 160 кілометрів. В батальйоні «Айдар» – 26 розвідників, в кожній групі по 5-6 бійців. Від Щастя ми і ходимо в розвідку. На 100-200 метрів заходимо в тил ворога, – через загородження і мінні розтяжки. Розтяжки з дроту – то ще нормально, бо їх можна вчасно побачити і виявити. А є нові, які називаються «Павук», – їх вистрілюють з мінометів і такі міни дуже складно знайти. Лише вранці, коли є роса, і ще можна просвітити «павутину» ліхтариком, адже світло не використовуємо, бо ми ж – розвідники і може вбити снайпер.

Якби на наш батальйон «Айдар» дали хоч один «Град», ми би брали всі блокпости терористів, але зараз ми не можемо з ними воювати. Може Бог допоможе і влада дасть нам нарешті важке озброєння. Зараз йде просто винищення майданівців і патріотів, особливо із Західної України. На війну росіяни витрачають величезні кошти – коли ми ловимо сепаратистів, то вони зізнаються, що їм платять 200 доларів у день. Кажуть нам, якщо б ми їм платили по 300, тоді вони готові би воювати проти Путіна.

Про жахи обстрілів біля Новосвітлівки

З Щастя нас відправили в смт. Новосвітлівку Луганської області – зараз цього населеного пункту вже не існує, бо його повністю розбомбили терористи і російська армія, в тому числі і церкву. Коли ми приїхали в Новосвітлівку, там стояли 80-та і 79-та бригади українських десантників. Всього було 700 бійців, а від обстрілів залишилось 120. Ці люди врятувалися лише тому, що вони ховалися по підвалах та в окопах і бліндажах. За нашою групою розвідки до Новосвітлівки мали підійти дві роти артилеристів, щоб підтримати наших вогнем. Але десантники сказали, що допомоги не буде, бо був наказ з російського боку пов­ністю знищити село.

Ми стояли на дорозі за 6 км від російського кордону – це було пекло. Нас обстрілювали з трьох висот. За цілий день, можливо, була година перерви, коли нас не бомбили. Були такі бомби, які не розривались від удару в землю, а котилися по поверхні в пошуках цілі. Ми ховалися в окопах і підвалах. Та ми вижили – Бог святенький нас врятував і допоміг! Ми нарешті зрозуміли, що ніякої артилерії не буде і що нас просто покинули і зрадили генерали. З усієї техніки десантників залишилось лише 4 танки і 3 БТРи і то лише тому, що були вкопані в землю. А з обох боків дороги лежали перекинуті і розбомблені танки, «КАМАЗи», «КРАЗи» та інша техніка.

А в пеклі біля Новосвітлівки нас обстрілювали три дні. Наказ був стояти на смерть. Отож, розуміючи всю складність і небезпечність ситуації, – ми домовились, що будемо о 19-00 виїжджати. Якраз перестали бомбити і ми змогли від'їхати від Новосвітлівки десь 5 км. О 17-30 там вже темніє, тому ми виїхали звідти без включеного світла.
Ту зону так активно бомбили, що останні машини з нашої колони просто почало перевертати від сильної вибухової хвилі. На щастя, дерево затримало броньований автомобіль, який надали нам спонсори, і люди не постраждали. А хлопців поклали в лікарню, бо вони отримали численні контузії від бомбардування – нещодавно я з ними контактував і з ними вже все нормально. До речі, росіяни глушили зв'язок всі 160 км, які ми їхали до міста Щастя.

Про українське військо та ЗМІ

В Луганську зараз дуже багато терористів та сепаратистів, а територія навколо міста повністю замінована. Українському війську, окрім важкого озброєння, бракує ще зібраності. На жаль, загальна кількість жертв в АТО набагато більша, ніж про це говорять по українському телебаченню. Наша піхота і піхота противника практично не стикаються або стикаються дуже рідко – все вирішує артилерія.
Наприклад, елітний підрозділ української армії – Національна гвардія – отримує все необхідне спорядження і важке озброєння і нам розповідають по телевізору, що вони воюють, але це все неправда – там на фронті потрібні кореспонденти, які б висвітлювали правду про ситуацію в зоні АТО.
Можливо, не всі українці ще вміють добре воювати, але є високий бойовий дух – я також не вмів, але за два місяці трохи навчився.

Про вибори і військовий стан

Особисто я вважаю, що краще в країні ввести військовий стан, а не проводити вибори. Можливо тоді влада почне швидше і активніше діяти, адже при загальній мобілізації довелось би відправити на війну всіх синів і родичів депутатів. Одразу б техніка знайшлась, обмундирування і фінансування. Я ніколи жодній партії не підкорявся і не буду поки житиму. Якщо вибори все-таки відбудуться, то всім жителям Косівщини треба добре думати, щоб не наступати на ті ж граблі і не вибрати регіоналів, які встигли перефарбуватися.

Користуючись нагодою, хочу запросити в зону АТО та безпосередньо в батальйон «Айдар» керівника «32 Гуцульської сотні» Олега Соломченка. Ми всі давно на нього чекаємо. А от коли закінчиться війна на Сході, то повернемось і підемо до Верховної Ради. Адже революція ще не закінчилась, а таке враження, що вона тільки починається...

Записав Тарас ПАСИМОК.

Субота, 25 листопада, 2017

Будь-ласка, поділіться даною сторінкою через запропоновані мережі: